Притча про любов

Притча про любов

Назад
Українська
Притча про любов

Жив-був чоловік. І почув він якось: “Бог є Любов!”

І вирішив він піти — Любов шукати-знайти.

І став він дослухатися: що про любов люди розповідають?

* * *

І ось що він почув:

… “Люблю я м’ясо! — один сказав. — Пішов, ягнятко зарізав — підсмажив і став їсти тіло його…”

… “Люблю я полювання! — сказав другий. Я на льоту в будь-якого птаха вцілю! І звіра будь-якого в хащах знайду, без промаху його вб’ю і шкуру з нього здеру!”

… “А я якраз люблю хутро носити!” — одна красуня каже.

… “А я ще квіти люблю!” — друга додає… І багато квітів вона в букетах у вази розставляє — і дивиться, насолоджуючись, як вони тихенько в’януть, помирають… І про “любов“ її… вони зовсім не знають!... І стали ж символом любові і краси… позбавлені коренів своїх квіти!…

… І мужчина другий розповідає:

“Я жінку свою люблю! Настільки сильна пристрасть моя, що, якщо раптом зрадить мені з іншим вона, — то я її уб’ю!”

… “Я — славу — більше за жінок усіх люблю — так полководець додає. — За слави мить — я все готовий віддати!” І він знаходить для себе ворогів — і військо посилає помирати… Готовий він за миттєвості слави особистої — людські життя відбирати…

… “Я владу люблю! — так імператор каже. — Я сам створюю закони для країни! Слухатися будуть всі моїх бажань. Все буде за велінням моїм: я — помилую або страчу, я — мир можу встановити або почати війну!”

А ще почув чоловік:

“Ми любимо Бога! За віру нашу ми готові помирати! За віру нашу ми готові убивати!”

* * *

І вжахнувся чоловік тому, що він почув… І вигукнув він: “Але це — не може бути любов’ю!”

Й луною прокотилось в горах: “Це — не любов!...”

І зашепотіли листочки: “Це — не любов!...”

І птахи прокричали: “Це — не любов!...”

І зажурчали річки: “Це — не любов!...”

І океанських хвиль прибій пророкотів: “То — не любов, якої хтось лише собі бажає і проливає кров!...”

І пішов чоловік далі…

* * *

… І побачив він у другій країні дитя добре. І запитав:

“Що любиш ти?”

“Я матінку свою люблю, люблю батька, люблю галявину цю в квітах! І річку цю люблю, і цей ліс! А ще люблю я співати і танцювати, люблю працювати і люблю гратися! Всі навколо радіють любові моїй! І люблять всі мене!”

… Закоханого побачив чоловік і те ж саме у нього запитав. Йому у відповідь закоханий повторив своєї любові слова, які коханій промовляв: “Будь щаслива, кохана моя! Нехай — ти тепер з іншим… Тобі я знову повторю: будь щаслива, кохана моя! Будь — щаслива! Знай: радію я за тебе!”

… Побачив чоловік садок прекрасний, неначе розквітла сама земля! І поле хлібне. І того побачив, хто все це виростив. І у нього запитав: “Що любиш ти?”

Той відповів: “Люблю я землю! І на ній вирощую сади, хліби, квітки — і мені у відповідь дають вони свої плоди, красу і пахощі. Плодами прекрасними смакує той, хто сад вирощував й усім любов зумів подарувати!”

… І йшов він країною, в якій був порядок і спокій. І процвітання бачив він у житті людському.

І у правителя країни запитав:

“Що любиш ти?”

“Люблю країну і всіх її людей! — сказав правитель мудрий. — І голову, принижуючись сам — готовий схилити: щоб для країни зміцнити мир, війну не допустити!”

… І далі йшов цей чоловік — і слухав, і дивився…

І він побачив Майстра Душі, котрий Бога серцем всім любив.

І чоловік тоді у Майстра запитав: “Скажи мені, яка ж ота любов, якої навчає Бог? І як її пізнати? І як любов і не любов зуміти розрізнити?”

І Майстер відповів: “Любов не може бути — в бажанні лиш для себе! То — пристрасті, забаганки, порочнії бажання… Любов — вона основа Світобудови! І ще Любов — то світло у душі!”

І далі Майстер так навчав:

“Вода струмує прозорий свій потік і поїть всіх — так любить Бог!

Земля вирощує і носить на собі усі життя — так любить Бог!

Сіяє сонце і дарує світло всьому і всім — так любить Бог!

Люби і ти — всьому завжди турботу й ніжність ти свою даруй!

Любов, що одаровує — ось світло для душі!

В собі любов зрости — і Бога зможеш відчувати ти!”

Адміністрація сайту

Оцінка: 5 (голосів 2)